Алмазов Олекса Дмитрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Алмазов Олекса Дмитрович (*6 січня 1886, Херсон — †13 грудня 1936, Луцьк) — відомий український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків ім. кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919)
Олекса Алмазов народився 6 січня 1886 року у Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське піхотне юнкерське училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії у Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.
19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі. З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади. З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону. З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира ІV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія ІV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. Учасник боїв за Київ у січні 1918 року, біля Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевим у середині лютого 1918 року був поранений у ногу. 15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.
За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракіне — Старобільська. 1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, в тому числі і проти Добровольчої армії.
Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.
У 1923 році, після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 році переїхав до Чехо-Словаччини, де у 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Після цього працював інженером у Луцьку.
Помер та похований у Луцьку (могила збереглася — вже за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник).