[R.A.]

"Аватар" підводить нас до пронизливої у своїй універсальності думки – орієнтація на матеріальний розвиток без духовного проводу, на силу без відповідальності неминуче приводить будь-який народ до протистояння зі всім світом.

Спочатку у вигляді цивілізаційного "культуртрегерства", чи по-модерному – "демократизації", тобто – винищення "диких" народів в ім’я їхнього ж "процвітання", а потім – і до відкритого "остаточного вирішення" національних питань усіх народів, існування яких заважає комфортній життєдіяльності "цивілізованих" рас.

І змінити тут нічого не можна, адже все це лежить у глибинних основах людської душі, яких нам змінити, слава Богу, ніколи не вдасться. А тому залишається лише не впадати у спокусу та утікати від лукавого.

"Аватару", який цілком можна назвати епохальним фільмом, вручили лише другорядних "Оскарів", демонстративно засипавши нагородами його антипод – "Повелитель бурі", який намагається привчити нас до думки, що солдати-загарбники здатні нести поневоленим народам суцільне благо, якого ці дикуни генетично не можуть збагнути.

Як усе просто: оголосив якийсь народ зборищем "терористів" – і можеш спокійно прославляти "героїв", що вбивають жінок та дітей суперточними бомбами.

Як правило, автор ототожнює себе з головним героєм свого твору, намагаючись саме через нього донести до аудиторії свою головну ідею. Камерон і став таким "аватаром", що прагне і переконати свої "цивілізовані" народи у фатальності обраного ними шляху, так і донести до усіх інших спільнот ідею можливості виживання лише на основі власних духовних цінностей.

Те, що він належить до вершків американської еліти, дає надію, що не все у сьогоднішньому світі ще так погано, і є надія на мирний розвиток людства, без глобальних катаклізмів з банальною вже світовою війною людства проти очманілої від власної безкарності "суперпавер".

Однак, надія занадто слабка, щоб зупинитися на ній, як на ймовірному варіанті.

Олександр Бобик, для УП