Відомі херсонці

[Серьога]

Сообщение от Пациэнт № 13

Предлагаю устроить мегапати с салом, луком, черным хлебом и пивом.

поддерживаю.

Портоколада кто тебя обдкрил что Ленина переименовали? просто кто-то наклеил бумажки с названиям "соборная" поверх Ленина

[Alek]

Жаль, что Павло забанили - теперь я так и не узнаю кто Херсон основал.

[Серьога]

а что значит основал?

вообще что вы все вкладываете в это понятие?

я не для стеба спросил, интересно узнать

[R.A.]

К сведению, Павло действительно патриот и нормальный чел, я с ним общался и могу за это ручатся. но Gravy прав.....

[Bukas]

Сообщение от Павло

На Вікіпедії існує сторінка про Херсон
Там же ж є розділ присвячений відомим херсонцям. Кого ви запропонуєте внести до цього розділу?

Найкраще було б збагатити енциклопедію новими біографіями відомих херсонців.

Ваші пропозиції...

Есть сайтик http://kherson.rod-info.ru/ - там поинтереснее про херсон

[zwitter]

и что там интересного ? куча рекламы ?

[Bukas]

Сообщение от zwitter

и что там интересного ? куча рекламы ?

новости, афиша, истоия города ..... хотя кому как и что надо

[Назик]

известные херсонские спроцмены как гимнаст Береш, футболит Максимов, да и вообще херсонская спортивная школа воспитала много талантов.

[KAPAMEJIbKA]

Сообщение от Павло

НКВД такий самий інститут як і СС. А тих людей, що ти називаєш бандитами я поважаю за власну позицію і безкомпромісну боротьбу з окупантами.

Молодец, возьми с полки пирожок.

А я этих людей считаю предателями, которые воевали против моего деда, прадеда и их братьев.

[KAPAMEJIbKA]

Сообщение от Назик

известные херсонские спроцмены как гимнаст Береш, футболит Максимов, да и вообще херсонская спортивная школа воспитала много талантов.

Кстате да. Береш ведь чемпион Олимпийских игр... Так жаль, что он погиб, да еще и таким молодым.

По поводу переименования улиц. Я вот вычитала, что в Нью-Йорке все улицы имеют только номера. Ну вы я думаю и сами это слышали в кино (знаменита 5-я Авеню). Так вот это они как раз ради того чтобы не переименовывать улицы при каждой смене власти и ввели. По моему очень даже практично. Но скаже можно использовать и более лирические названия. Вроде Тенистая, Заречная и т.п. Хотя, как по мне, то и те названия которые есть сейчас, очень даже хороши. К ним уже привыкли.

[Назик]

Сообщение от KAPAMEJIbKA

Кстате да. Береш ведь чемпион Олимпийских игр... Так жаль, что он погиб, да еще и таким молодым.

По поводу переименования улиц. Я вот вычитала, что в Нью-Йорке все улицы имеют только номера. Ну вы я думаю и сами это слышали в кино (знаменита 5-я Авеню). Так вот это они как раз ради того чтобы не переименовывать улицы при каждой смене власти и ввели. По моему очень даже практично. Но скаже можно использовать и более лирические названия. Вроде Тенистая, Заречная и т.п. Хотя, как по мне, то и те названия которые есть сейчас, очень даже хороши. К ним уже привыкли.

или, например, улицы называть по описанию ихней красоты или важности, или событиям которые там происходят ежедневно.
(представьте какие бы весёлые названия были бы на в нашем городе )

[Davlat]

Сообщение от Павло

Яке має відношення до нашого міста Ленін, Дзержинський, Карл Маркс, Зала Егерсег та інші? Може ще Петра І б вулицю назвали?

Шановний знавець історії (вочевидь, не географії), нащо Ви місто-побратим зачепили? Чи у Вас особисто є претензії до венгрів?

Залаэгерсег (венг. Zalaegerszeg) — город на западе Венгрии, административный центр медье Зала. Население 62 158 чел. (2001).
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%...81%D0%B5%D0%B3

[KAPAMEJIbKA]

Если чесна, я тоже не знала, шо такое Зала Эегрсег... Челавек или город
Еще вот Коста Хетагуров смущаить... Может дажи непральна написала, потом как приходилася тока слышать, так шо звыняйте.

[KAPAMEJIbKA]

я так паниманию и никто не знает, раз все молчат?... а-ну признавайтеся, есть ведь вреди нас образованные люди...

[Gravy]

Сообщение от KAPAMEJIbKA

Если чесна, я тоже не знала, шо такое Зала Эегрсег... Челавек или город
Еще вот Коста Хетагуров смущаить... Может дажи непральна написала, потом как приходилася тока слышать, так шо звыняйте.

Коста́ (Константи́н) Лева́нович Хетагу́ров (осет. Хетæгкаты Къоста; 3 (15) октября 1859, селение Нар — 19 марта (1 апреля) 1906, село Георгиевско-Осетинское Кубанской области) — основоположник осетинской литературы, поэт, просветитель, скульптор, художник. Некоторые источники — в частности, сайты в интернете — указывают 3 октября как день рождения поэта, что вызвано разницей между юлианским и григорианским календарями. Традиционно Коста Хетагуров считается основоположником литературного осетинского языка. В 1899 он выпустил поэтический сборник «Осетинская лира» (осет. «Ирон фæндыр»), в котором, среди прочего, были впервые опубликованы стихи для детей на осетинском языке. К. Л. Хетагуров много писал и на русском языке, сотрудничал во многих газетах Северного Кавказа. Его перу принадлежит этнографический очерк осетин «Особа́» (1894).
29 мая 1899 года прибыл на место ссылки в Херсон. И прожил там чуть меньше года до отмены ссылки в марте 1900.

[KAPAMEJIbKA]

была б можна, я бы Грэви 5 спасиба паставила
о, ща я до твай карым доберуся

[шкаff]

Так всё же, потеме ответил все тот же Павло. Кто ж они,эти великие Херсонцы? Интересно узнать, может чьи-то родственники , дедушки бабушки сделали полезное для нашего города, а их великие потомки молчат)

Якщо так, тоді Ушакова має називатися Говардівською. Я ЗА.

- Я против. Собственно, что Ушаков сделал для Херсона

...Ушаков в 1783 послан в Херсон, где создавался Черноморский флот, в качестве командира заложенного 66-пушечного корабля «Св. Павел»; умело организовал его строительством; в январе 1784 получил чин капитана 1-го ранга. Принял активные меры для борьбы с эпидемией чумы в Херсоне, создав изолированный лагерь для здоровых матросов и приостановив на несколько месяцев строительные работы; награжден орденом Св. Владимира 4-й степени. В 1785 руководил возведением портовых сооружений в Севастополе. В мае 1787 произведен в капитаны бригадирского ранга.

....В 1775 году, при Императрице Екатерине II, было принято решение о создании на Черном море регулярного линейного флота. В 1778 году, в тридцати верстах выше устья Днепра было устроено адмиралтейство, основаны порт и город Херсон. Началась работа по сооружению эллингов под корабли, однако из-за больших трудностей с доставкой леса из глубинных районов России строительство затянулось. Дело начало поправляться лишь с прибытием офицеров и команд на строившиеся корабли. В августе 1783 года в Херсон прибыл и капитан второго ранга Феодор Ушаков. В это же время в городе началась эпидемия чумы. В Херсоне был установлен карантин. В то время считалось, что чума распространяется по воздуху. Эпидемия усиливалась. Несмотря на сложную военную обстановку, требовавшую продолжения строительства кораблей, был дан приказ полностью прекратить работы и все силы направить на борьбу с чумой. Все команды были выведены в степь. Не хватало лекарей, их обязанности принимали на себя командиры. Капитан Феодор Ушаков стал твердо устанавливать особый карантинный режим. Всю свою команду он разделил на артели. У каждой имелась своя палатка из камыша, по сторонам которой были установлены козлы для проветривания белья. На значительном удалении располагалась больничная палатка. Если в артели появлялся заболевший, его немедленно отправляли в отдельную палатку, а старую вместе со всеми вещами сжигали. Остальные артельщики переводились на карантин. Общение одной артели с другой было строго запрещено. Ушаков сам неустанно за всем этим следил. В результате энергичных действий Феодора Ушакова в его команде чума исчезла на четыре месяца раньше, чем в других. В самое тяжелое по напряженности время эпидемии он никого не посылал в госпиталь, переполненный больными, и спас от смерти многих, пользуя их при команде. Здесь проявились, конечно, его исключительные способности решать самые трудные и неожиданные задачи. За умелые действия и проявленные при этом старания Феодор Ушаков был произведен в капитаны первого ранга и награжден своим первым орденом святого Владимира четвертой степени.

ПС Насчет переименования улиц - глупое дело, особенно по политпричинам(интернациональный коммунизм, национализм... всеравно истина гдето посредине) Немогу считать великими ХЕРСОНЦАми, тех, которые боролись за собственные убеждения(разве война может нести добро?! наведение мира ценнее разжигания войны!!) Великие те люди, кто строил город, развивал его, спасал людей, улучшал жизнь людей, а не те, кто занимался демагогиями, проганял "москалей", евреев, инакомыслящих, переименовывал улицы, сносил памятники..

[KAPAMEJIbKA]

мой дед Цюрюпинск от фашистов освобождал, и что? и где почет, и где признание? и кто вообще сейчас о нем помнит кроме нас, родственников...

[TISHENKO]

Читала, что вроде Демехин отказался переименовывать объекты в честь Шухевича.
У нас есть чемпионка мира по гимнастике Калинина(Когда-то училась в моей школе).

[KAPAMEJIbKA]

под впечатлением от концертов в музучилище решила апнуть темку и предложить всем, кто что-то где-то слышал-читал-видел про херсонцев добившихся выдающихся успехов в областях культуры, спорта, науки

начну с выпускников нашего музучилища

Бондурянский Александр Зейликович (Зиновьевич)

Пианист, артист ансамбля солистов Московской государственной академической филармонии «Московское трио», педагог, музыкально-общественный деятель Проректор учебно-методического объединения Московской консерватории (с 2004 г.).

Профессор.

Народный артист России (1994).

Кандидат искусствоведения.
Дисс.: «Фортепианные трио Иоганнеса Брамса» (Московская консерватория, 1989).

Лауреат Премии г. Москвы в области литературы и искусства (1996).

Награжден медалью «В память 850-летия Москвы», Золотой медалью фонда И. Архиповой, Серебряной медалью фонда им. П. И. Чайковского, Почетным Знаком Президента Республики Саха (Якутия).

Член Президиума Международного союза музыкальных деятелей.
Член правления Московского союза музыкантов.
Президент Ассоциации камерной музыки Международного союза музыкальных деятелей.

Член попечительского совета Фонда им. П. И. Чайковского и фонда «Русское исполнительское искусство».
Член художественно-экспертного совета Международного благотворительного фонда «Новые имена».
Подробнее...

Дата рождения:
27 июля 1945 г.
Биография:
Родился г. Херсоне (Украина).

Обучался в музыкальной школе (класс К. П. Дедовой) и Херсонском музыкальном училище (класс С. А. Зюзиной).
В 1967 г. окончил Кишиневскую государственную консерваторию им. Г. Музическу (класс А. Л. Соковнина). Совершенствовался в аспирантуре Московской консерватории (класс фортепиано Д. А. Башкирова, класс камерного ансамбля Т. А. Гайдамович), которую окончил в 1969 г.

Области деятельности: музыкальное исполнительство (солист, участник камерного ансамбля, концертмейстер), педагогическая работа (фортепиано, камерный ансамбль), научная деятельность (музыковедение, лекционные курсы, исследования), научно-методическая деятельность в области высшего музыкального образования, просветительская деятельность.
Педагогическая деятельность:
С 1969 г. Бондурянский – старший преподаватель кафедры специального фортепиано Кишиневской консерватории (до 1971 г.), в 1973–1980 гг. вел класс камерного ансамбля в Музыкальном училище при Московской консерватории, с 1980 г. работает на кафедре камерного ансамбля и квартета Московской консерватории, с 1995 г. – профессор.

В настоящее время ведет класс камерного ансамбля, читает курс лекций по истории камерно-ансамблевого искусства (авторский).
Подробнее...
Учебные курсы, мастер-классы:
Проводил мастер-классы (фортепиано, камерный ансамбль) в Москве, Нижнем Новгороде, Казани, Саратове, Красноярске, Якутске, Суздали, Екатеринбурге, Новосибирске, Ташкенте, Кишиневе, Одессе, Риге, Вильнюсе, Ереване, Тбилиси, а также в США, Германии, Испании, Швейцарии, Финляндии, Аргентине.
Ученики:
Воспитал свыше 150 выпускников, в том числе участников ансамблей – лауреатов всероссийских и международных конкурсов. В числе учеников Бондурянского – педагоги консерваторий в городах России и за рубежом, артисты концертных организаций.
Подробнее...
Участие в жюри конкурсов:
Член оргкомитета и председатель жюри всероссийских конкурсов-фестивалей камерных ансамблей в г. Сызрани, член оргкомитета и председатель жюри международных конкурсов камерных ансамблей им. С. Танеева, председатель жюри номинации «камерный ансамбль» всероссийских конкурсов «Новые имена», член жюри московских фестивалей камерной музыки, член жюри международных конкурсов Юрия Башмета, член жюри Международного конкурса камерной музыки имени Й. Иоахима (Веймар, Германия).
Председатель жюри Международного конкурса «Современное искусство и образование» в номинации «камерный ансамбль».
Концертная деятельность:
С 1962 г. ведет активную концертную деятельность; в 1971–1991 гг. – солист Москонцерта, с 1991 г. – солист Московской государственной академической филармонии.
Бессменный участник «Московского трио» (с 1975 г. совместно с В. М. Ивановым, М. Ю. Уткиным), созданного в 1968 г. профессором Московской консерватории Т. А. Гайдамович.
Подробнее...
Научные труды. Издания. Публикации

• Диссертация «Фортепианные трио И. Брамса», 1989
• Книга «Фортепианные трио И. Брамса», 1986
• Творческие портреты выдающихся исполнителей.
  Статьи в периодических изданиях – «Музыкальная академия», «Современная Европа»

Автор научных трудов, посвященных фортепианным трио И. Брамса, Л. ван Бетховена, А. Дворжака, Б. Сметаны, Г. Свиридова, В. Шебалина и других композиторов.

Редактор-составитель сборников: «Пьесы для фортепианного трио» (совместно с В. М. Ивановым и М. Ю. Уткиным; М., 1983), «Фортепианные трио советских композиторов» (М., 1981–1984).


Дискография:Как солист и ансамблист записал более 40 компакт-дисков и пластинок, выпущенных звукозаписывающими фирмами России, США, Германии, Франции. Среди них: все трио В. А. Моцарта, И. Брамса, Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Д. Шостаковича, С. Рахманинова, сочинения Л. ван Бетховена, А. Дворжака, Г. Доницетти, М. Равеля, П. Чайковского, С. Танеева, М. Глинки, А. Аренского, Н. Римского-Корсакова, А. Бородина, А. Чайковского, Г. Галынина, Л. Книппера, А. Бабаджаняна, И. Голубева, Э. Лазарева, М. Чулаки, А. Фридмана, В. Гороховского и других авторов.
Радиозаписи в России, Германии, Японии, Англии, Испании и других странах.

Публикации об этом педагоге
Музыкальные периодические издания разных стран. Энциклопедические издания: «Творческий фонд России», «Klassische Musik. XX. Jahrhundert», энциклопедия «Who is Who в России».

[KAPAMEJIbKA]

Ворона Валерий Иосифович

Скрипач, известный педагог, исполнитель и общественный деятель.
Окончил Государственный музыкально-педагогический институт имени Гнесиных по классу скрипки и ассистентуру-стажировку при Московской государственной консерватории им. П. И. Чайковского.
Заслуженный деятель искусств Российской Федерации, cолист Московской филармонии, профессор, ректор ГМПИ им. М. М. Ипполитова-Иванова, Президент Фонда «Русское исполнительское искусство», художественный руководитель и главный дирижер Московского молодежного камерного оркестра.
Как солист и дирижер выступает с концертами в России и за рубежом. Участвовал в таких престижных фестивалях, как «Санкт-Петербургская музыкальная весна», «Музыкальный олимп», Международный фестиваль музыки им. С. Губайдуллиной, Сахаровский фестиваль в Нижнем Новгороде, фестиваль В. Крайнева в Киеве, фестиваль «Русский клуб» (Швейцария), «Копенгагенская музыкальная весна» (Дания), Русский фестиваль в Сан-Франциско (США), «Nancyphonies» (Франция), в фестивале Владимира Спивакова «Москва встречает друзей» и др.
Является первым исполнителем трех ранее не известных сонат для скрипки и basso continuo Генделя (Малый зал Московской консерватории, 1996 г.), Концертной пьесы для скрипки с оркестром Ляпунова, Концертино Вайнберга (впервые исполнено на Фестивале, посвященном 80-летнему юбилею М. Вайнберга в Малом зале Московской консерватории с оркестром «Musica-Viva», 1998 г.), «Посвящения» для камерного оркестра и «Ориентального каприччио» (первое исполнение в России) А. Караманова.
Им были организованы крупные общественно-значимые культурные акции международного масштаба, а также многочисленные концерты, конкурсы и фестивали, ставшие заметными событиями в культурной жизни России. Среди них — учреждение и проведение церемоний вручения Большого русского приза «Слава» и Международной премии «Глория», присуждаемых лучшим музыкантам мира; учреждение самой крупной в России стипендиально-премиальной программы «Золотой талант», выплата ежегодных стипендий и премий Фонда «Русское исполнительское искусство», присуждаемых на конкурсной основе молодым музыкантам, педагогам и деятелям музыкальной культуры; трехлетний телевизионный цикл концертов «Звезды в Кремле»; Мост культуры «Япония-Россия» с участием М. Ростроповича, С. Одзавы, симфонического оркестра «Нью Джапан Филармоник»; фестиваль молодых музыкантов «Русская исполнительская школа — XXI веку» в Москве, Нью-Йорке и Бостоне; Международный музыкальный фестиваль в честь 70-летия С. Губайдуллиной; юбилейные концерты в честь А. Солженицына, фестиваль «Виолончельные поколения» и др.

[KAPAMEJIbKA]

Наталія Рожко

народилася в 1973 році у м. Херсоні в сім'ї музикантів. Почала грати на фортепіано і писати невеликі твори в п'ятирічному віці. Перші уроки композиції, а з ними любов і повагу до фольклору отримала від батька – композитора Олександра Рожка, який присвятив все своє життя українській пісні.

Нині Наталія Рожко – сучасний український композитор і піаніст, член Національної спілки композиторів України. З відзнакою закінчила композиторський і фортепіанний факультети Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, а також закінчила курс асистентури – стажування (кафедра композиції, професор – Є. Станкович). Водночас із творчою діяльністю Н. Рожко працює над кандидатською дисертацією на кафедрі історії української музики НМАУ (науковий керівник – професор М. Скорик), а також вивчає основи симфонічного диригування (заслужений діяч мистецтв України В. Сіренко).

В її доробку – симфонічні і камерні твори, хорова музика, музика до театральних вистав і художніх кінофільмів, романси і пісні. В 2003 році за замовленням Національної радіокомпанії України для музичного фонду був здійснений запис симфонії № 1 (оркестр Національної Радіокомпанії, художній керівник і головний диригент – В. Блінов). В 2004 році у видавництві "Музична Україна" вийшов перший твір композитора – "Журавлиний наспів". У 2005 році виходить з друку симфонія № 2 "Per Aspera ...".

Музика Наталії Рожко виконується відомими колективами на міжнародних фестивалях, конкурсах, концертах, як в Україні, так і за її межами; вона вражає поєднанням простоти, емоційності вислову з ідейною складністю і глибиною змісту.

[KAPAMEJIbKA]

Мико́ла Гу́рович Кулі́ш (18 грудня (6 грудня) 1892, Чаплинка — †3 листопада 1937, ур. Сандармох, Карелія) — український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, газетяр і редактор, діяч української освіти, педагог.
Микола Куліш став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва 20 і 21 століть.

Дитинство

Народився у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.
Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах «Спогади про Миколу Куліша», завершених у 1953 році у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника, що засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.
Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.
Спочатку навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту.

В Олешках

Микола Куліш (у світлому кашкеті) серед друзів. Олешки. 1911


Далі навчався в Олешківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Саме тут він і знайомится з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різьку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».
Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківсьої прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.

Перші літературні спроби

Загалом у літературному розвитку Миколи Куліша містечко Олешки посідає особливе місце, адже тут він починає писати. Перші його твори — це сатиричні вірші, фейлетони, епіграми, що з'являються на сторінках учнівських рукописних журналів «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і був. Інші, недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді і згодом мали значний вплив на них.
В Олешках також з'являються перші драматичні спроби Куліша — колоритні малюнки з колишнього життя. 1913 року він пише першу п'єсу «На рыбной ловле» російською мовою, що згодом лягла в основу комедії «Отак загинув Гуска».

Перша світова війна

Микола Куліш в часи Першої світової війни


Коли Миколі Кулішеві було 22 роки, він надіслав докменти до Новоросійського університету на філологічний факультет, де його навіть зарахували на перший курс. Проте ці плани перервав початок Першої світової війни, коли 1914 року його взяли до війська.
В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру.
Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми.[1] Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.
В 1914 році полковник відравив його до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. У 1915—1917 роках проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися у армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.
Преша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917 році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.

[KAPAMEJIbKA]

Період громадянської війни та Української революції


Микола Куліш-прапорщик серед друзів під час відпустки. Олешки. 1918


З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.
У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.
За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.
Після повернення Червоної Армії на Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.

початок 1920-их років


Микола Куліш у 1920-ті роки


Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). В цей період він складає першу українську абетку — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921—1922 років Куліш усяко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисованій повісті російською мовою «По весям и селам». Цей твір складається із двох частин «Из записной книжки 1921 года» та «Из записной книжки 1922 года». У ньому Микола Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії.

В Одесі та Зінов'євську

У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу «97», в якій розповів про голод 1921-22 на Херсонщині. Постановки цього твору та п'єси «Комуна в степах» (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. У 1924 році Куліш також знайомиться із Брійєм Смоличем — відомим письменником і громадським діячем, який залишив багато спогадів про Куліша.
В Одесі письменник стає членом письменницької спілки «Гарт». Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.
В Зінов'євську з кінця квітня до початку червня 1925 року редагує газету «Червоний шлях». У цей час переписувався з Дніпровським та іншими відомими культурними діячами.

В Харкові


Портрет Миколи Куліша, виконаний М. Чорнокайським


В 1925 переїхав до Харкова, де знайомится із такими визначнами діячами української літератури як Хвильовий Микола, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входив у літературну організацію «ВАПЛІТЕ». Вів багаторічну плідну співпрацю з трупою театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом, з яким Микола Куліш познайомився у 1925 році.
З середини 1920-их років Микола Куліш поступово стає одною з найцентральніших постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом «ВАПЛІТЕ» і до січня 1928 року він займав цю посаду. У 1926-1928 Куліш входив до складу редакційної колегії журналу «Червоний Шлях», друкується у альманасі «Літературний ярмарок», пише статтю «Критика чи прокурорський допит», де захищає право митця на самобутність на внутрішню незалежність.
З кінця 1929 — член президії нового літературного об'єднання «Пролітфронт».
Проте з початком 1930-их років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки життя: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літератрознавців творість Миколи Куліша стає одним із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Після прем'єри драми «Маклена Граса» її категорично не сприйняла публіка та вищі ешелони влади.
Після того, як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси «Народний Малахій», «Мина Мизайло», «Патетична соната» мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.
На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня — 1 вересня 1934 року, Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвиту української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії, та як художника, «більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам» і зазначив, що "на них базувалася робота театру «Березіль», коли ним керував Лесь Курбас.
У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС.
Помер 3 листопада 1937 року у радянському концтаборі на Соловках.

[KAPAMEJIbKA]

Курбас і Куліш

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисмером і мислителем. Куліш цінував Курбаса як аналітика мистецтва і літератури, як людину широкої гуманітарної освіти, одного з теоретиків української культури.
Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.
Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі «Березіль» найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси «Народний Малахій», «Мина Мизайло», «Маклена Граса», а за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії «Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», драми «Зона», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната» — це було в намірах театру «Березіль».
Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Творчість

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першої («На рыбной ловле») і останньої («Такі») творів були вилучені у мисьменника під час арешту, і тому вважаються втраченими.
Перші п'єси «97» (1924), «Комуна в степах» (1925) переважно реалістично-побутового характеру, комедія-фарс «Хулій Хурина» (1926) має експресіоністичні риси; «Зона» (1926) — гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія «Отак загинув Гуска» (1927) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929). Тема цих п'єс — облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. «Патетична соната» (1929) показує боротьбу трьох сил — комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп).
У 1930-х рр. написав п'єси «Маклена Граса» (1933), «Прощай село» (1933), «Поворот Марка» (1934), «Вічний бунт» та ін. Твори К. гостро критикувала офіційна критика. Більшість творів К. були поставлені на сцені театру «Березіль» Л. Курбаса. У грудні 1934 драматурга було заарештовано, звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу по «Справі боротьбистів» у березні 1935 К. засуджений до 10 років соловецьких таборів. На Соловках утримувався в суворій ізоляції. У листопад 1937 К., В. Підмогильний, Ю. Мазуренко, Г. Епік за постановою особливої трійки УНКВС по Ленінградській обл. від 9.10.1937 були розстріляні в урочищі Сандармох Медвежогорського району, Карелія, у складі т. зв. "Соловецького етапу" у кількості 1111 осіб. До 1997 року дослідники робили припущення, що Соловецький етап був скинути з баржі у Біле море. Проте ця версія спростована карельським "Меморіалом", який знайшов справжнє місце убивства українських класиків, зокрема й М. Куліша.

П'єси

• 97
• Мина Мазайло
• Народний Малахій
• Патетична соната

Примітки

1. ↑ Про цей епізод Микола Куліш згадує у своєму листі до нареченої, що згодом було записано у «Спогадах про Миколу Куліша» Антоніни Куліш

[Жук]

А сами кого нибудь знаете ? Или всё с нета здирать будете ?

[ustas]

а ты знаешь?

[Жук]

ustas
Я вот знаю, что наши современники Сергей Пострёхин (олимпийский чемпион по гребле), Эльдар Асанов (чемпион мира по в\борьбе), прославляли наш город по всему миру.
Может быть поговорим о тех известных, кто нас окружает сегодня или тех кого ещё мы застали, чем соревноваться в Google-мании.

[KAPAMEJIbKA]

Жук, ты нудный

тема для чего? знаешь имена, о которых до сих пор не знаем мы - вперед, выкладывай нам инфу

я вот на концерте побывала - открыла для себя несколько имен, потом в инете порылась, узнала кое-чего о них, с вами поделилась

потом в театр сходила - а думаю не было в этой теме про того, чьим именем этот самый театр назван, тоже нарыла

или стоило отсканить биографию Кулиша из Большой советской энциклопедии? ну чтоб не из инета

[Жук]

Жук, ты нудный

Ну вот такой я нудный...а что делать, не всем же быть весельчаками. А мож у меня настроение такое нынче или у меня велосипеда нет...а когда будет велосипед как у почтальона Печкина, я стану весёлым как ты.